/Files/images/2017[7].jpg

Жмеринський хронограф

Знаменні та пам'ятні дати Жмеринщини на 2017 рік.

2017 рік проголошено Організацією Об’єднаних Націй

- Міжнародним роком сталого туризму в інтересах розвитку

(Відзначається відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН)

Десятиріччя, проголошені ООН

- 2016–2025 рр. – Десятиріччя дій Організації Об’єднаних Націй з проблем харчування

(Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН)

- 2015–2024 рр. – Міжнародне десятиріччя осіб африканського походження

(Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН)

- 2014–2024 рр. – Десятиріччя сталої енергетики для всіх

(Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН)

- 2011–2020 рр. – Десятиріччя біорізноманіття Організації Об'єднаних Націй

(Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН)

- 2011–2020 рр. – Десятиріччя дій по забезпеченню безпеки дорожнього руху

(Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН)

- 2011–2020 рр. – Третє Міжнародне десятиріччя за викоренення колоніалізму

(Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН)

2017 рік проголошено

- Роком Української революції 1917–1921 років

(Згідно з Указом Президента України від 22 січня 2016 року № 17/2016)

ЦЬОГО РОКУ ВИПОВНЮЄТЬСЯ:

- 980 років від часу згадки (1037) у «Повісті временних літ») про закладення Софійського собору в Києві, пам’ятки архітектури періоду Київської Русі

- 390 років від дня народження Петра Дорофійовича Дорошенка (1627–1698),

українського військового, політичного та державного діяча, гетьмана України

- 90 років від часу заснування (1927) літературно-мистецького та громадсько-політичного журналу «Дніпро»

січень

1

- Новорічне свято

- 75 років від часу підписання (1942) Декларації 26 держав-учасниць антигітлерівської

коаліції, що стала початком створення ООН (1945)

- 140 років від дня народження Степана Шухевича (1877–1945), українського політичного

та військового діяча, адвоката, письменника

- 75 років від дня народження Данила Андрійовича Кононенка (1942–2015), українського

поета, перекладача, публіциста

6

- Святвечір. Багата кутя

7

- Різдво Христове

8

- Собор Пресвятої Богородиці. Святки

13

- Щедра кутя

- День пам’яті преподобної Меланії [Маланки (?–439)]

14

- День Святителя Василя Великого

- 80 років від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала (1937–1995), українського

письменника, кінодраматурга

15

- років від дня затвердження (1992) Президією Верховної Ради України музичної

редакціїДержавного Гімну України «Ще не вмерла Україна», автором якої є

М. Вербицький

18

- Хрещенський святвечір. Святвечір водохресний. Голодна кутя

19

- Богоявлення. Хрещення Господнє. Водохреще

22

- Соборності України

(Відзначається щорічно відповідно до Указу Президента України № 871/2014 від 13.11.2014 р.)

25

- Тетянин день

27

- Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

28

- 25 років від дня затвердження (1992) Верховною Радою України національного синьо-

жовтого прапора Державним Прапором України

29

- День пам’яті героїв Крут

30

- 25 років від дня (1992), коли Україна стала повноправним членом Парламентської

асамблеї Наради з безпеки і співробітництва в Європі (з 1995 р. набула статусу

міжнародної організації і стала називатися Організація з безпеки і співробітництва в

Європі; ОБСЄ)

лютий

2

- 205 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812—1848), українського поета

- 120 років від дня народження Євгена Филимоновича Маланюка (1897— 1968), українського поета, мистецтвознавця, літературознавця

4

- Всесвітній день боротьби із захворюванням на рак (Відзначається щорічно за ініціативою ВООЗ)

11

- 130 років від дня народження Сигізмунда Домініковича Кржижановського (1887–1950), українського та російського письменника, літературознавця, мистецтвознавця, перекладача

13

- Всесвітній день радіо

14

- День Святого Валентина

- День безпечного Інтернету

15

- День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

- 110 років від дня відкриття (1907) Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва (на той час – Вінницька публічна бібліотека ім. Гоголя)

19

- 25 років від дня, коли (1992) Верховна Рада України затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України

20

- Всесвітній день соціальної справедливості

- День Героїв Небесної Сотні

21

- Міжнародний день рідної мови –

25

День народження Лесі Українки (1871-1913), української поетеси, перекладачки, громадської діячки.

березень

3

- Всесвітній день письменника

5

- 190 років від дня народження Леоніда Івановича Глібова (1827—1893), українського поета, байкаря, журналіста, видавця6

- 20 років від часу (1997) заснування Асоціації українських письменників (АУП)

8

- Міжнародний день прав жінок і миру

- Міжнародний жіночий день

9

- 203 роки від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861), українського поета, художника, мислителя

10

- 230 років від дня народження Устима Якимовича Кармалюка [Кармелюка (1787–1835)], українського національного героя, керівника повстанського руху на Поділлі в 1813–1835 рр. проти національного та соціального гніту

17

- 100 років від часу створення (1917) в Києві Української Центральної Ради – національного політичного центру, згодом першого українського парламенту

20

- Міжнародний день щастя

21

- Всесвітній день поезії

- Міжнародний день боротьби за ліквідацію расової дискримінації

- Міжнародний день лісів

- Всесвітній день водних ресурсів

23

- Всесвітній метеорологічний день

24

- Всесвітній день боротьби з туберкульозом

- Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на туберкульоз

- Міжнародний день права на встановлення істини щодо грубих порушень прав людини та гідності жертв

25

- Міжнародний день солідарності із жертвами рабства та трансатлантичної работоргівлі

- День Служби безпеки України

26

- День Національної гвардії України

27

- Міжнародний день театру

31

- 135 років від дня народження Корнія Івановича Чуковського (1882—1969),· поета, критика, літературознавця, перекладача, автора книг для дітей

квітень

1

- Міжнародний день птахів

- День сміху

7

- Всесвітній день здоров’я

11

- Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

12

- Міжнародний день польоту людини в космос

15

- День довкілля

16

- Христове Воскресіння. Великдень

18

- Міжнародний день пам’яток і визначних місць

- День пам’яток історії та культури

22

- Всесвітній День Матері-Землі

23

- Всесвітній день книги та авторського права

25

- 110 років від дня народження Миколи Петровича Трублаїні [справж. – Трублаєвський (1907–1941)], українського письменника

26

- День Чорнобильської трагедії (1986)

28

- Всесвітній день охорони праці

- День охорони праці

травень

1

- 1–2 День міжнародної солідарності трудящих

3

- Всесвітній день свободи преси

- День Сонця

5

- Міжнародний день акушерства

- 110 років від дня народження Ірини Вільде [справж. – Дарина Дмитрівна Полотнюк (1907–1982)], української письменниці

8

- 8–9 Дні пам’яті та примирення, присвячені пам’яті жертв Другої світової війни

- День пам’яті та примирення

- Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця

9

- День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

14

- День матері

15

- Міжнародний день сім’ї

18

- Міжнародний день музеїв

- День пам’яті жертв геноциду (1944) кримськотатарського народу

20

- День Європи

-День науки

21

-День пам’яті жертв політичних репресій

22

- День перепоховання (1861) праху Тараса Григоровича Шевченка, українського поета, художника, мислителя на Чернечій горі, поблизу Канева

24

- День рівноапостольних Кирила і Мефодія

- День слов’янської писемності і культури

- 105 років від дня народження Михайла Панасовича Стельмаха (1912—1983), українського прозаїка, поета, драматурга

29

- Міжнародний день миротворців ООН

31

- Всесвітній день без тютюну

червень

1

- Міжнародний день захисту дітей

- Всесвітній день батьків

- День захисту дітей

2

- 80 років від дня народження Богдана Михайловича Бойка (1937–2000), українського письменника, редактора, громадсько-культурного діяча

4

- Міжнародний день безвинних дітей – жертв агресії

5

- Всесвітній день навколишнього середовища

6

- День журналіста

12

- Всесвітній день боротьби із дитячою працею

17

Всесвітній день боротьби з опустелюванням і засухою

18

День медичного працівника

20

- Всесвітній день біженців

22

- Початок німецько-радянської війни (1941)

- День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

25

- День молоді

- День молодіжних та дитячих громадських організацій

26

- Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотичними засобами та їхнім незаконним обігом

- Міжнародний день на підтримку жертв тортур

28

- День Конституції України

липень

8

- День родини

21

- 110 років від дня народження Олени Іванівни Теліги (1907—1942), української поетеси, публіциста

28

- День хрещення Київської Русі – України.

- День пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Київської Русі

серпень

12

- Міжнародний день молоді.

23

- День Державного Прапора України

24

- День незалежності України

27

- 115 років від дня народження Юрія Івановича Яновського (1902—1954), українського

письменника

вересень

1

- День знань

8

- Міжнародний день письменності

15

- Міжнародний день демократії

21

- Міжнародний день миру.

22

- День партизанської слави

30

- Всеукраїнський день бібліотек

жовтень

1

- Міжнародний день людей похилого віку

- День ветерана

14

- День захисника України

- День українського козацтва

28

- День визволення України від фашистських загарбників

листопад

9

- День преподобного Нестора Літописця

- День української писемності та мови.

- 145 років від дня народження Богдана Сильвестровича Лепкого (1872— 1941), українського письменника, педагога, перекладача, літературознавця, художника

14

- 105 років від дня народження Андрія Самійловича Малишка (1912—1970), українського поета, лауреат державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка (1964)

16

- Міжнародний день толерантності

20

- Всесвітній день дитини

25

- День пам’яті жертв голодоморів

грудень

1

- Всесвітній день боротьби зі СНІДом

3

- 120 років від дня народження Андрія Васильовича Головка (1897—1972), українського прозаїка

6

- День Збройних Сил України

10

- День захисту прав людини.

14

- День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС.

18

- 125 років від дня народження Миколи Гуровича Куліша (1892—1942),· українського драматурга

ЛЮТИЙ
02.02. - 205 років від дня народження Євгена Гребінки (1812-1848), українського і російського письменника, славетного байкаря.
25.02. - 135 років від дня народження Леся Курбаса (1882-1942), українського режисера, актора. Артистичну діяльність розпочав у Гуцульському театрі Гната Хоткевича. Репресований.
- День народження Лесі Українки (1871-1913), української поетеси, перекладачки, громадської діячки.
БЕРЕЗЕНЬ
02.03. - 135 років від дня народження Архипа Тесленка (1882-1937), українського письменника.
05.03. - 190 років від дня народження Леоніда Глібова (1827-1893), українського поета, байкаря, журналіста.
26.04. - День Чорнобильської трагедії
24.05. - День слов’янської писемності і культури.
- 105 років від дня народження Михайла Стельмаха (1912-1983), українського письменника.
ЛИПЕНЬ
01.07. - День архітектури України.
02.07. - 100 років тому прийнято ІІ Універсал Центральної Ради (1917).
07.07. - Свято Івана Купала.
08.07. - 110 років від дня народження Олега Ольжича (О.О. Кандиби) (1907-1944), українського письменника, науковця, політичного діяча.
14.07. - 145 років від дня народження Левка Бачинського (1872-1930), видатного українського політичного, громадсько-культурного діяча, віце – президента ЗУНР, уродженця с. Серафинці Городенківського району.
16.07. - Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
17.07. - 110 років від дня народження Романа Шухевича – Тараса Чупринки (1907-1950), діяча національно-визвольного руху України.
22.07. - 135 років від дня народження Ярослава Гординського (1882-1939), українського письменника, фольклориста, літературознавця.
25.08. - 330 років тому (1687) Івана Мазепу було обрано гетьманом Лівобережної України.
27.07. - День визволення Івано-Франківщини від фашистської окупації.
СЕРПЕНЬ
09.08. - 70 років Софії Ротару (1947), українській естрадній співачці.
14.08. - 60 років Ярославу Ткачівському (1957), поету і прозаїку, пісняру і гумористу, сатирику і журналісту, головному редактору Всеукраїнського літературно-художнього і громадсько-політичного журналу «Перевал»
19.08. - Яблуневий спас.
21.08.-24.08. - 25 років тому (1992) в Києві відкрився Всесвітній форум українців.
23.08. - День Державного Прапора України.
24.08. - День Незалежності України.
27.08. - 115 років від дня народження Юрія Яновського (1902-1954), українського письменника.
- 161 річниця від дня народження І.Я. Франка (1856-1916), видатного українського письменника, поета, філософа, вченого і громадського діяча та 105 років з часу читання ним поеми «Мойсей» (1912) в залі будинку «Руська бесіда» (м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 24).
29.08. - 155 років від дня народження Моріса Метерлінка (1862-1949), бельгійського письменника.
- 95 років від дня народження Павла Глазового (1922-2004), українського поета.
ВЕРЕСЕНЬ
01.09. - День знань.
09.09. - День українського кіно.
11.09. - 155 років від дня народження О’Генрі (1862-1910), американського письменника.
12.09. - 125 років від дня народження Юрія Корпанюка (1892-1977), українського майстра різьблення на дереві, родом з с. Яворова Косівського району.
15.09. - 140 років від дня народження Олени Кульчицької (1877-1967), української художниці і графіка, автора картин «Ярмарок у Косові», «Гуцульщина», серії акварелей «Народна архітектура західних областей України», та «Народний одяг західних областей України».
16.09. - День винахідника і раціоналізатора.
20.09. - 120 років від дня народження Леоніда Мосендза (1897-1948), видатного письменника української еміграції.
21.09. - Міжнародний день миру.
23.09. - 145 років від дня народження Соломії Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки, педагога та 85 років з часу виступу її у м. Станіславові (1932).
25.09. - 85 років від дня народження Анатолія Солов’яненка (1932-1999), українського співака.
27.09. - День туризму.
28.09. - 175 років від дня виходу в світ (1842) у Харкові першого повного видання поеми І.П. Котляревського «Енеїда».
30.09. - Всеукраїнський день бібліотек.
ЖОВТЕНЬ
01.10. - Міжнародний день музики.
- День працівників освіти.
02.10. - 110 років від дня народження Івана Багряного (1907-1963), українського письменника.
08.10. - 125 років від дня народження Марини Цвєтаєвої (1892-1941), російської поетеси.
- День художника.
11.10. - 345 років від дня народження Пилипа Орлика (1672-1742), гетьмана України.
14.10. - Покрова Пресвятої Богородиці.
- День українського козацтва.
- День Захисника Вітчизни.
17.10. - 70 років Орисі Яхневич (1947), української поетеси, автора збірок віршів «Я іду» (1977), «Путь» (1984), «Сонце і гроза» (1993), «Нескорена» (1994), уродженки с. Семенівка Городенківського району.
18.10. - 90 років від дня народження Михайла Фіголя (1927-1999), українського художника та мистецтвознавця, уродженця с. Крилос Галицького району.
20.10. - 130 років від дня народження Ростислава Заклинського (1887-1947), українського письменника, літературознавця, у 1919 році редагував журнал «Народ» у Станіславі.
24.10. - День Організації Об’єднаних Націй (ООН).
ЛИСТОПАД
01.11. - День державності на західноукраїнських землях.
- 99 років від дня проголошення ЗУНР (1918).
02.11. - 265 років від дня народження Андрія Розумовського (1752-1866), російського дипломата, активного пропагандиста української культурної спадщини в Європі.
04.11. - 75 років Дмитру Юсипу (1942), літературному критику, автору численних книг, родом з с. Лужки Долинського району.
07.11. - 100 років від дня народження Миколи Варенні (1917-2001) Івано-Франківського художника, живописця і графіка, автора численних картин про Гуцульщину.
08.11. - 130 років від дня народження Дмитра Вітовського (1887-1919), українського військового діяча, організатора Листопадового зриву (1918), письменника, уродженця с. Медуха Галицького району.
09.11. - День української писемності та мови.
- 145 років від дня народження Богдана Лепкого (1872-1941), українського письменника, перекладача, літературознавця.
14.11. - 105 років від дня народження Андрія Малишка (1912-1970), українського поета.
16.11. - День працівників радіо, телебачення та зв’язку.
17.11. - Міжнародний день студента.
20.11. - 100 років тому (1917) проголошено УНР.
25.11. - День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій в Україні.
- 90 років від дня народження Олеся Бердника (1927-2003), українського письменника – фантаста. У 1948 році працював у Галичині, де й був заарештований.
30.11. - 350 років від дня народження Джонатана Свіфта (1667-1754), англійського письменника.
ГРУДЕНЬ
01.12. - Всесвітній день боротьби зі СНІДом.
02.12. - 80 років від дня народження Петра Осадчука (1937-2014), українського поета, уродженця с. Острівець Городенківського району.
03.12. - 295 років від дня народження Григорія Сковороди (1722-1794), українського філософа, поета, музиканта, педагога.
05.12. - Міжнародний день волонтерів.
06.12. - 125 років від дня народження Миколи Куліша (1892-1937), українського драматурга.
09 .12. - 120 років від дня народження Бориса Тена (Хомечівського) (1897-1983), українського поета і перекладача, церковного діяча.
10.12. - День захисту прав людини.
13.12. - День святого апостола Андрія Первозванного.
- 140 років від дня народження Миколи Леонтовича (1877-1921), українського композитора, хорового диригента, громадсько-культурного діяча.
- 220 років від дня народження Генріха Гейне (1797-1856), німецького поета.
14.12. - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
19.12. - День святого Миколая Чудотворця.
26.12. - 165 років від дня народження Миколи Аркаса (1852-1909), культурно-освітнього діяча, письменника.
31.12. - 140 років від дня народження Гната Хоткевича (1877-1938), українського письменника, актора, мистецтвознавця, організатора Гуцульського театру в с. Красноїллі Верховинського району.

У 2016 році минає:

- 400 років від дня народження Петра Дорошенка (1627-1698), українського гетьмана.

- 525 років українському козацтву (1492).

- 355-річчя м. Станіславова і 55 років його перейменування на Івано-Франківськ (9 листопада 1962року)..

- 180 років з часу видання українського альманаху «Русалка Дністрова» (1837) членами «Руської трійці».

- 140 років з часу заснування філії товариства «Просвіта» в м. Станіславові (1877).

- 115 років з часу створення першої в Галичині української музичної школи (1902), нині музичне училище ім. Д. Січинського.

/Files/images/календар 1.jpg

Жмеринський хронограф

Знаменні та пам'ятні дати Жмеринщини на 2016 рік.

2016 року виповнюється:

585 років (1431) з часу першої письмової згадки про с. Носківці (тепер Жмеринського р-ну).

125 років (1891) з часу побудови нового паровозного депо.

120 років (1896) з часу побудови губернським земством Жмеринської гінекологічної лікарні на 36 ліжок.

110 років (1906) з часу відкриття першої приватної чоловічої гімназії з трьома класами (споруда знаходилася біля Будинку науки і техніки).

110 років (1906) тому було засновано Жмеринську хутрову фабрику.

95 років (1921) з часу заснування Жмеринського дитячого будинку (нині школи-інтернату).

90 років (1926) тому відбувся перший випуск в школі учнівства (ШРМ), організовано єврейську хату – читальню.

80 років (1936) з дня народження Володимира Івановича Краснюка, поета – байкаря, який друкувався у міськрайонній газеті "Нові горизонти" (нар. в с. Кам'яногірка, Жмеринського р-ну).

80 років (1936) тому організовано дистанцію колії.

75 років від дня народження Андрія Тимофійовича Кабалюка (1941, с. Сьомаки Жмеринського р-ну), художника-графіка, поета.

65 років (1951) тому відкрита початкова школа №33, яка розмістилась в приміщенні дитсадка по вул. Тартацькій. В 1957 р. школа (нині ЗНВК №6) реорганізована у семирічну і переведена в приміщення гуртожитку вагоноремонтного заводу. 1976 р. збудоване нове приміщення школи.

60 років тому (1956) почала працювати нова потужна ТЕЦ у Жмеринці та відкрита музична школа.

45 років тому (1971) введено в дію нове приміщення Центральної районної бібліотеки по вул. Леніна, 3.

35 років тому (1981-1982) зведено адміністративний корпус районного будинку зв'язку.

Січень

1 – 95 років тому (1921) у Жмеринці вийшов перший номер дитячої газети "Ранок" (видання Жмеринського відділу народної освіти при повітревкомі). Редакція розміщувалася в будинку Шлімензона по вул. Гімназійній.

1 – 65 років від дня народження Володимира Савовича Горлея (01.01.1951, с. Яришів Могилів-Поділ. р-ну), педагога, поета, краєзнавця, лауреата обласної молодіжної літературно-мистецької премії ім. М. Трублаїні та міжнародного літературного конкурсу "Гранослов" (1993), члена СПУ з 2014 р., керівника Жмеринського міськрайонного літературного об'єднання "Калинове гроно".

Автор поетичних збірок: "Голос любові" (1994), "Агов! або куди прямує школа?", "Про Вас і для Вас" (1998), "Мить щедрості" (2002), "Славний вожачок": казка для дітей (2002,2011), "Лірика" (2007), "Школоворот, або Та отож... а що робити?" (2007,2011), "Колесо життя" (2011), "Будь для мене загадкою" (2013).

15 – 65 років від дня народження Анатолія Леонідовича Загрійчука – отця Анатолія (15.01.1951, м. Жмеринка – 08.02.2014 смт. Браїлів Жмеринського р-ну), поета, краєзнавця, священика, члена СПУ з 1996.

Автор поетичних збірок: "Жарини" (1991), "Обличчя" (1994), "І я, о Господи, чернець..." (1996), "Різдвяне віконечко" (1998), "Страсна свічка у долонях" (2003), "Ще зозуля кує..." (2005, 2006), "Золото Покрови" (2011); прозових творів: "Дзвони по душі" (2002), "Подільські стожари (Дещо з історії Демидівки)": оповідання, краєзн. нарис (2004), "Житній хліб і грудочки цукру": роман-фуга (2008); окремих творів, які друкувалися у колективних збірках: "Калиновий світ" (1991), "Благовіст" (1992), "Сто поетів Вінниччини за сто років: антологія ХХ століття" (2003), "Квіт подільського слова" (2006), "Миле серцю Поділля" (2006).

16 – 100 років від дня народження Григорія Яковича Усатого (16.01.1916, с. мала Жмеринка - верес. 1966), Героя Радянського Союзу.

Учасник Великої Вітчизняної війни з вересня 1941 року. Коли Червона Армія залишила м. Київ Григорію Яковичу було доручено зірвати Дарницький залізничний міст через Дніпро. Виконавши, він попав в оточення. Його документи пропали. На фронт попав лише весною 1942 року. В 1943 році в боях за м. Вітебськ йому знову присвоїли звання молодшого лейтенанта.

В цьому ж році він був двічі поранений і тричі нагороджений двома орденами Червоної Зірки і медаллю "За бойові заслуги".

Воював на Калінінському, І-у Прибалтійському, 2-у Білоруському фронтах. Деякий час служив в Польській армії.

Нагороджений орденами Польщі: "Віртуті Милітарі" і "Бронзовим Хрестом".

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року командиру стрілецької роти 238-го стрілецького Полонського полку 186-ї стрілецької Брестської Червонопрапорної дивізії старшому лейтенанту Усатому Григорію Яковичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Пішов в запас 1957 року в званні майора. Поселився в Жмеринці, став завгоспом будинку інвалідів, дбав про їх добробут. забезпечував всім необхідним тих, хто втратив на війні здоров'я і силу. Помер 26 вересня 1966 року, похований в м. Жмеринка. В жовтні 2009 року в рідному селі Героя відкрито меморіальну пам'ятну дошку на приміщенні сільського клубу.

29 – 185 років від дня народження Надії Філаретівни фон Мекк (29.01.1831, тепер Смоленська обл. – 14.01.1894, м. Москва), власниці Браїлівського маєтку (тепер Жмеринський р-н.), меценатки відомого російського композитора Петра Ілліча Чайковського. У 1990 р. в смт. Браїлів створено Державний музей П.І. Чайковського і Н.Ф. фон Мекк, в якому щороку в травні відбуваються концерти у рамках проведення Міжнародного музичного фестивалю ім. П.І.Чайковського і Н.Ф. фон Мекк.

Лютий

6 – 95 років тому (1921) Жмеринка оголошена центром повіту. Починається перейменування вулиць, розробляється план електрифікації міста, працюють 2 оцтових заводи, крохмальний завод, фабрика ячмінного кофе, лісопилка, тютюнова фабрика.

Березень

13 – 155 років від дня народження Євдокії Прокопівни Боярської (Богемської) (13.03.1861, м. Могилів –Подільський – 19.04.1900, с. Потоки, тепер Жмеринського р-ну), української актриси.

Сценічну діяльність почала 1884 р. в Одесі в трупі Старицького. Дебютувала в ролі Наталки ("Наталка Полтавка" І. Котляревського). 1899 р. виступала в театрі Корша (Москва) в ролі Катерини ("Гроза" О. Островського), потім знову повернулась на українську сцену (трупа Манька). Померла під час гастролей. За матеріалами краєзнавчого музею школи с. Потоки Жмеринського р-ну, Є.П. Боярська провела дитячі роки в цьому селі. За переказами старожилів села у сусідньому с. Рижавка проживав багач на прізвище Боярський, який був родичем майбутньої артистки. Євдокія Прокопівна заповідала поховати її в Потоках. Існують відомості, що вона дійсно похована в цьому селі, але місце знаходження її могили не встановлено. За іншою версією місцем її поховання є м. Чита.

Література:

Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. – К.,1972. – С. 238.

Тупчій,Л. Її любила сцена... (до 150-річчя з дня народження української артистки театру Є.П.Боярської) / Л. Тупчій // Жмерин. меридіан.- 20011.- 19 берез.(№12).

23 - 90 років від дня народження Тамари Василівни Дехович (23.03.1926, м. Москва), поетеси, учасниці Великої Вітчизняної війни.

1941 р. закінчила семирічку. Евакуація, робота на військовому заводі на Уралі. А в 17 років, після закінчення курсів медсестер, добровільно пішла на фронт. Була поранена в бою під Бендерами і після госпіталю демобілізувалася. 1945 року приїхала у Вінницю до нареченого, бойового побратима Олега Васильовича Ядловського, який навчався тут в медінституті. Разом з чоловіком проживала у Чернігівській області, Читі, Бурятії. З 1964 року Тамара Василівна проживає у м. Жмеринка. Пише короткі оповідання для дітей і вірші. Вони – поетична автобіографія, а відтак і цікава сторінка життєпису всього воєнного покоління. Вірші друкуються в місцевих та обласних виданнях.

Автор поетичних збірок: "Незабываемое"(1990), "Этого забыть нельзя"(1990), "Пока бьется сердце..."(2002), "Сквозь красный туман"(2006), "Путь проторенный собою"(2006), "Жизнь - это прекрасно"(2008).

Квітень

1 – 75 років від дня народження Віктора Федотовича Жилка (01.04.1941, м. Жмеринка), художника театру і кіно, режисера, сина дитячої письменниці Докії Жмер (Дузі Мойсеївни Лейдман, 1922-1995).

Література:

Череватенко, Л.В. Віктор Федотович Жилко / Л.В. Череватенко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – Т. 9 : Е-Ж. – К., 2009. – С. 572 : фото.

Тупчій, Л.Л. Історія однієї родини / Л.Л. Тупчій // Громада міста Жмеринки. Витоки і традиції : до 110-ї річниці надання Жмеринці статусу міста : краєзн. вид. / виконком Жмерин. міськ. ради Вінниц. обл. – Вінниця, 2013. – С. 137-144.

1 – 100 років від дня народження Володимира Володимировича Шестака (01.04.1916, м. Жмеринка – 1984, м. Вінниця), корифея вітчизняного театрального лялькарства, заслуженого діяча мистецтв УРСР, заслуженого артиста УРСР. З 1945 по 1980рр. працював головним режисером Вінницького обласного театру ляльок. В мистецькому доробку Володимира Володимировича – десятки поставлених спектаклів, у тому числі за п'єсами місцевого дитячого драматурга Григорія Усача. 1950-1981рр. – працював директором цього театру. Помер восени 1984 р. у Вінниці.

Література:

Шестак Володимир Володимирович // Митці України : енцикл. довід. / за ред. А.В. Кудрицького. – К., 1992. – С. 649.

Травень

9 - 105 років від дня народження Миколи Григоровича Михайловського (09.05.1911, м. Жмеринка), - російського письменника.

Закінчив Ленінградський інститут журналістики у 1934 році. Учасник Другої світової війни.

Ще в далекі довоєнні роки він зв'язав своє життя з військово-морським флотом, в лавах якого пройшов всю Вітчизняну війну. З початку на Балтиці, в період оборони Талліна і Ленінграда, далі на Чорному морі, під час битви за Севастополь, та Північному флоті – в саму страдну пору його бойової діяльності.

Письменницькому перу М.Г. Михайловського належать широко відомі твори: "Северные были" (1963), "Всплыть на полюсе" (1970), "Этот долгий полярный день" (1976), "Час мужества" (1978), "Штормовая пора" (1978), "Таллинский дневник" (было три издания, это была одна из первых художественно-документальных книг о войне на море, увидевшей свет в 50-х годах), "Ночь у мыса Юминда"(1981), "Только звезды нейтральны!" (1981), "С тобой, Балтика!", "Мыс желания", "Бессменная вахта", "Адмирал Трибуц" (1982), "Девять баллов", "Мы уходили в ночь", "Высокие широты" та ін.

Література:

З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – Вид. друге, перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.225.

21 - 95 років від дня народження Івана Платоновича Ковальова (21.05.1921, с. Тарасівка, тепер Жмеринського р-ну), Героя Радянського Союзу.

Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. Сім місяців перебував в тилу ворога у партизанському загоні в Псковській та Ленінградській областях. Проти партизанів було направлено до тисячі карателів. За час рейду у тилу ворога вони пустили під укіс 16 німецьких військових ешелонів, підірвали 17 залізничних і автодорожніх мостів, вивели з ладу сотні метрів залізничної колії, знищили більше 1,4 км. ліній зв'язку. 4 червня 1944 р. Івану Ковальову, командиру мінометного взводу, гвардії лейтенанту було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, багатьма медалями. Демобілізувався в 1953 р. в званні інженера-майора, проживає у рідному селі. В травні 2008 р. Івану Платоновичу присвоєно звання генерал-майор.

Література:

Ковалев Иван Платонович // Овеянные славой имена : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Винницкой области. – Одесса, 1983. – С. 126-128.

Ковальов Іван Платонович // Переможці : Книга пам'яті. Вінницька область. – Кн. 2. – Вінниця, 2008. – С. 731.

Червень

7 – 90 років від дня народження Анатолія Дмитровича Базилевича (07.06.1926, м. Жмеринка – 30.06.2005, м. Київ), художника-графіка, заслуженого діяча мистецтв УРСР (1969).

Анатолій Дмитрович прийшов в українське мистецтво у післявоєнний час, в період його бурхливого розвитку. В 1953 р., закінчивши Харківський художній інститут, включився в художнє життя. Художник співпрацював з київськими видавництвами "Молодь", "Веселка", "Дніпро", "Мистецтво", "Радянський художник", з харківським видавництвом "Прапор", також з естампним цехом Комбінату монументально-декоративного мистецтва та редакцією діафільмів "Укркінохроніки". Працюючи у царині книжкової і станкової графіки з 1956 р., брав активну участь у республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках. У 1961 та 1996 рр. у Києві відбулися його персональні виставки. Саме у Києві прийшла до Базилевича слава. Прийшла разом з Енеєм та "Енеїдою" І. Котляревського, яку йому замовили ілюструвати в 1956 р. і над якою працював аж до 1968 р. Лише з ілюстраціями Анатолія Базилевича ця книга перевидавалася з 1968 р. чотири рази, вже третє покоління сприймає "Енеїду" очима саме цього митця. Але в колі знавців художник відомий не лише як ілюстратор "Енеїди". Ілюстрував він ще й твори Нечуя-Левицького, Квітки-Основ'яненка, Тараса Шевченка. Брав участь в ілюструванні ювілейного видання "Кобзаря" (1964), оформив видання "Малий Кобзар" (1969).

1993 р. Анатолій Базилевич отримав почесний статус народного художника. Тричі висували його на здобуття Шевченківської премії, але так жодного разу й не отримав він тієї нагороди: завжди щось перешкоджало. Проте митець не жалкував: свою нагороду у вигляді народного визнання він отримав... Книги, прикрашені його ілюстраціями розійшлися багатотисячним накладом по всій Україні та далеко за її межами.

Література:

Базилевич Анатолій Дмитрович // Митці України : енцикл. довід. / за ред. А.В. Кудрицького. – К., 1992. – С. 40-41.

Тупчій, Л. Майстер веселого пензля : до 85-річчя від дня народження А.Д. Базилевича (1926-2005) / Л. Тупчій // Жмерин. меридіан. – 2011. – 11 черв. (№24).

10 – 85 років від дня народження Степана Михайловича Литвина (10.06.1931, с. Головчинці, нині с. Кармалюкове Жмеринського р-ну), поета, лауреата літературної премії ім. В. Сосюри (1998), члена СПУ з 1959 р.

Перші вірші Степан Литвин опублікував 1950 р. в газеті "Вінницька правда" і багатотиражці Київського університету ім. Т.Г. Шевченка.

Автор поетичних збірок: "Серце не мовчить" (1958), "Бентежність" (1966,1981), "Кольори тривоги і надії" (1984), "На зоряних вітрах" (1988), "Поезії" (1991), "Калина в снігу" (2002) та інших. Перу Литвина належить також велика кількість перекладів з білоруської, болгарської, вірменської, грузинської, латвійської, литовської, німецької, російської, угорської, чеської мов – це твори близько 400 поетів.

16 – 115 років від дня народження Тихона Порфировича Абрамова (16.06.1901, с. Кацмазів, тепер Жмеринського р-ну – серпень 1991, м. Москва), Героя Радянського Союзу.

Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. Воював на Південно-Західному, Західному, Калінінському, Північно-Кавказькому, Центральному, 1-му і 2-му Українських фронтах. Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова ІІ ступеня, Кутузова ІІ ступеня, Червоної Зірки, багатьма медалями. За відвагу і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 квітня 1945 р. командиру 49-ї гвардійської танкової Вапнярської Червонопрапорної ордена Суворова бригади 12-го гвардійського танкового Уманського Червонопрапорного ордена Суворова корпуса гвардії полковнику Абрамову Т.П. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни він жив у Москві, де й закінчив курси при Академії Генерального штабу. Вийшов в відставку в 1955 р. в званні генерал-майора танкових військ. Помер в серпні 1996 р. в м. Москва, похований в с. Олександрівка Жмеринського р-ну.

Література:

Абрамов Тихін Петрович // Переможці : Книга пам'яті. Вінницька область – Кн. 2. – Вінниця, 2008. – С. 645.

Абрамов Тихон Порфирьевич // Овеянные славой имена : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Винницкой области. – Одесса, 1983. – С. 15-17.

Липень

3 – 105 років від народження Тетяни Іллівни Волгіної (03.07.1911, м. Жмеринка, тепер Вінницька обл. – 14.05.1981, м. Київ), дитячої письменниці, перекладача, члена СПУ з 1945 р.

Закінчила сценарно-редакційний факультет Київського інституту кінематографії (1934). Працювала в редакціях газет і на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Друкувалася з 1929 р. як поет, прозаїк, драматург. Писала переважно для дітей.

Автор поетичних збірок : "Земля желанная" (1948), "Город над Днепром" (1951), "По тропинкам бродит лето" (1968), "Открытые стараницы" (1971), "Земная ось" (1983) та ін., а також збірки оповідань та казок "Вареники с вишнями" (1972), кількох п'єс. Переклала російською мовою окремі твори Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, кілька оперних лібрето. Чи мало її творів перекладено українською.

Жовтень

4 – 125 років від дня народження Юрія Клена (Освальда Бургардта) (04.10.1891, с. Сербинівці, тепер Жмеринського р-ну – 30.10.1947, м. Аугсбург, Німеччина), поета.

Власні вірші друкував з 1924 р. Належав до літературної групи "неокласиків". 1944 р. видав першу і єдину збірку "Каравели". Головним твором поета стала віршована епопея "Попіл імперії". Написав спогади про неокласиків. Автор літературознавчих розвідок про Лесю Українку. Перекладав Й. Вінклера, П.Шеллі, Е. Верхарна, а також української на німецьку.

19 – 85 років від дня народження Галини Андріївни Бєлої (19.10.1931, с. Межирів Жмеринського р-ну – 10.08.2004, м. Москва), російського критика, літературознавця, доктора філологічних наук (1976), професора (1981), директора інституту філології і історії РДГУ, члена СП СРСР з 1974 р.

Досліджувала прозу та критику 20-30-х та 70-80-х рр. ХХ ст. Тривалий час працювала в інституті світової літератури ім. О.М. Горького, пізніше на факультеті журналістики Московського університету (1975-1991). З 1991 р. Бєлая працювала над створенням історико-філологічного факультету РДГУ. Останні дванадцять років Галина Андріївна майже всі сили віддавала історико-філологічному факультету РДГУ. Читала курси лекцій "Історія російської літератури ХХ ст.", "Історія російської літератури ХХ ст. (1917-1991рр.)", спецкурс "Естетичні ідеї російської культури". Автор 250 робіт. Із написаних книг найближчою для автора залишилась монографія "Дон-Кихоты 20-х годов: "Перевал" и судьба его идей"(1989). Перший її варіант було створено ще в 1968 році, але цензура його не допустила до друку.

Листопад

19 – 85 років від дня народження Ігоря Леонтійовича Рощука (справж. – Книш, 19.11.1931, м. Жмеринка – травень 1997), прозаїка, члена СПУ з 1982 р.

Писав українською та російською мовами. Видав книги: "Бита карта" (1964), "Оголошується розшук" (1969), "Справа підлягає особливому розгляду" (1988) та ін. Автор сценарію художнього фільму "Опасные друзья" (1980).

Грудень

15 – 90 років від дня народження Володимира Петровича Вовкодава (26.12.1926, с. Лозни Летичівського р-ну Хмельницької обл. – 04.03.2012, с. Курилівці Жмеринського р-ну, Вінницької обл.), етнографа, фольклориста, краєзнавця, члена Національної спілки журналістів.

Під час окупації юнак кілька разів утікав просто з потягів, якими везли нашу молодь на примусові роботи до Німеччини. Розповсюджував листівки в селі – заклики щоб не коритися ворогові. По війні за зв'язок з національно-визвольним рухом сільського хлопця засудили на 17 років каторжних робіт з подальшим п'ятирічним терміном позбавлення прав громадянства. Лише через 10 років повернуся він до дому, закінчив у Вінниці середню школу, медичне училище, працював на Луганщині, а з 1960 року оселився в с. Кармалюкове Жмеринського району, де працював фельдшером. Тут почалася його справді подиву гідна краєзнавча, фольклористична, етнографічна, літературна й громадсько-політична праця.

Володимира Петровича Вовкодава називали Кармалюківець, і це не просто назва. За кілька десятків років він зібрав і систематизував народні твори різних жанрів про Устима Кармалюка. Легенди, перекази, пісні, прислів'я та приказки зібрано в окрему збірку під назвою "Останній гайдамака" (Вінниця, 2001). Крім цього на батьківщині народного месника на громадських засадах створив сільський музей, домігся відкриття пам'ятника Кармалюку в селі (1965), також з його ініціативи встановлено обеліск та меморіальну дошку на місці, де стояла хата героя (1970). Володимир Вовкодав автор численних наукових розвідок і повідомлень про родовід Кармалюка, публікацій про визвольний рух на Поділлі в 20-ті роки ХХ ст. та його ватажків – Гальчевського, Шепеля, Хмару; рецензій на нові книги письменників-земляків М. Тарнавського, О. Гижі, А. Гудими, С. Литвина, А. Бортняка, М. Стрельбицького, Т. Яковенко, А. Загрійчука.

Творчий доробок – 5 тис. приказок і повір'їв, народних оповідань. 40 зафіксованих творів увійшли до двотомника "Весільні пісні" (К., 1982), кілька записів – до збірника "Народні оповідання" (К., 1983), "Калинова сопілка" (К., 1989), до "Українського сонника", "Голод – 33: Народна книга-меморіал" (К., 1991), першого випуску хрестоматії з літератури рідного краю "Подільські криниці" (1994), "Народні повір'я" (К., 1994), "Євшан - зілля" (Л., 1992).

В.П. Вовкодав – учасник Вінницьких та ряду Подільських історично-краєзнавчих конференцій. Опублікував понад 200 праць. Має спецфонд в інституті мистецтвознавства ім. М. Рильського АН України.

За працю на ниві фольклористики, етнографії Володимир Петрович удостоєний премії ім. Гальчевського "За подвижництво у державотворенні" до Дня Соборності України за громадську та історико-краєзнавчу діяльність по утвердженню української державності та всеукраїнської літературної премії ім. П. Чубинського (1996).

На літературно-мистецькій карті Вінниччини його ім'я стоїть поряд з іменами визначних фольклористів Гната Танцюри, Насті Присяжнюк, Марії Руденко.

З 2006 р. переможців районних олімпіад з української мови та літератури й історії нагороджують премією ім. В.П. Вовкодава.

2008 р. побачила світ книга "Лицар українського духу", упорядкована Володимиром Горлеєм, яка вміщує статті про В.П. Вовкодава та його праці.

2010 р. відомому краєзнавцю та етнографу було вручено орден "За мужність" ІІІ ступеня.

В березні 2014 р. у с. Кармалюкове Жмеринського р-ну на фасаді місцевого Будинку культури було урочисто відкрито меморіальну дошку пам'яті справжнього патріота, відомого фольклориста, етнографа, краєзнавця Володимира Петровича Вовкодава.

Окремі твори В.П. Вовкодава:

1. Останній гайдамака: легенди, перекази, пісні, прислів'я та приказки про Устима Кармалюка / записи В.П. Вовкодава; упоряд., загал. ред. і передмова А.М. Подолинного. – Вінниця: Континент-Прим, 2001. – 160с. : іл.

2. Правда очі коле: фольклорні записи Володимира Вовкодава / упоряд., загал. ред., передмова і біограф. есе проф. А.М. Подолинного. – Вінниця: Континент-Прим, 2003. – 48с.

3. Вовкодав, В. Жмеринський край: іст.-краєзн. нарис / В. Вовкодав, В. Лазаренко. – Вінниця: Друк, 2003. – 60 с.

4. Людське око бачить глибоко: прислів'я та приказки / фольклор записи В.П. Вовкодава; упоряд. А.М. Подолинного. – Вінниця: Континент-Прим, 2003. – 56с.

Підготувала: провідний бібліограф-краєзнавець Л. Тупчій.

/Files/images/календар 3.jpg

Жмеринський хронограф

Знаменні та пам'ятні дати Жмеринщини на 2015 рік

2015 року виповнюється:

705 років (1310) з часу заснування с. Демидівка Жмеринського району.

150 років (1865) тому засновано поселення Жмеринка.

145 років (1870) з часу закінчення будівництва Києво-Балтської залізниці (проходила через Козятин, Вінницю, Жмеринку).

110 років (1905) тому засновано загальногубернську гінекологічну лікарню (нині Жмеринська центральна районна лікарня).

105 років (1910) з часу побудови костьолу в м. Жмеринка.

40 років (1975) відтоді, коли м. Жмеринка стає містом обласного підпорядкування.

Січень

7 - 110 років (1905) тому стало функціонувати Жмеринське міське управління (спрощене, без міської управи). Першим міським головою був обраний дворянин, управитель маєтку земель графа Гейдена в Жмеринці Карл Вікентійович Вронський. На цій посаді він перебував до січня 1907 року.

Лютий

25 – 145 років (1870) тому розпочалася експлуатація першого залізничного вокзалу станції Жмеринка.

Березень

6 – 85 років від дня народження Павла Казимировича Добрянського (06.03.1930, с. Тарасівка Жмерин. р-ну), українського прозаїка. В 1947 р. закінчив Тарасівську неповну середню школу. По її закінченню навчався у Вінницький фельдшерсько-акушерській школі. Далі - працював санітарним фельдшером при лікарні в с. Мурафа Шаргородського району. 1956 року закінчив фармацевтичний факультет Львівського медичного інституту. Одночасно він навчався в вечірньому інституті журналістики. Після навчання Павло Казимирович працював завідуючим аптекою №2 м. Івано-Франківська, далі - відповідальним секретарем Івано-Франківської організації СПУ. Ще будучи студентом він почав писати гуморески. Автор збірок гумористичних оповідань: "Сиджу собі та й думаю" (1962), "А дзуськи!" (1964), "Сказано - зроблено" (1968), "Лепеха в раю" (1970), "Оце ситуація" (1972), "Електронна сваха" (1975), "Веселе гроно" (1976), "Лукаві замашки" (1979), "Нептун у коморі" (1980), "Тонка натура" (1982), "Тещина стратегія" (1985), "Чоколядовий капелюх" (1989), "Лепеха в раю" (1990; вибрані твори). Член СПУ з 1971 р.

20 – 95 років від дня народження Івана Івановича Оленича (20.03.1920, с. Носківці Жмерин. р-ну – 1984, с. Олександрівка Жмерин. р-ну), Героя Радянського Союзу. В Радянській армії з 1940 р. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року, закінчив військове училище зв'язку. Воював на: Південно-Західному, Білоруському, Другому і Третьому Українському фронтах. Відзначився під час забезпечення телефонним зв'язком при форсуванні Дніпра в ніч з 23 на 24 вересня 1943 року. 10 січня 1944 року Указом Президії Верховної Ради СРСР командиру телефонного взводу 703-ї окремої роти зв'язку 38-ї стрілецької дивізії молодшому лейтенанту Оленичу Івану Івановичу за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і героїзм присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Після війни з 1946 по 1953 рр. працював в Носківецькому дитячому будинку. По закінченні Осипенського сільськогосподарського технікуму працював у сусідньому радгоспі "Носківці" (згодом ім. 50-річчя Жовтня) завідувачем відділка, а згодом і директором радгоспу. Понад усе любив сад. Після виходу на пенсію Іван Іванович проживав у Носківцях. Помер 1984 року, похований у с. Олександрівка Жмеринського району.

Квітень

6 – 105 років від дня народження Данила Петровича Тиквача (06.04.1910, с. Коростівці Жмерин. р-ну - 1999), Героя Радянського Союзу. В Радянський армії з 1932 р. Закінчив Московську Крімлівську школу артилеристів. Велику Вітчизняну війну зустрів на посаді помічника начальника штабу 47 артилерійського полку, який з боями залишав Жмеринку, Вінницю, Тульчин, Гайсин, Умань, Дніпропетровськ, Харків. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Воював на І-му Українському фронті. Три місяці його артилерійський полк відбивав атаки ворога під Сталінградом. Дмитро Петрович брав участь в боях на Курсько - Орловській дузі. За успішне форсування р. Дніпра південніше Києва, закріплення плацдарму на західному березі і проявлені відвагу та героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року командиру 206-го гвардійського артилерійського полку 1-ї Глухівської ордена Леніна Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького артилерійської дивізії гвардії майору Данилу Петровичу Тиквачу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Гвардії полковника Данила Петровича Тиквача нагороджено за бойові заслуги орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Червоної Зірки, Чехословацьким Воєнним хрестом Пошани, багатьма медалями.

Після закінчення війни проживав у м. Одеса.

Травень

8 - 55 років від дня народження Костянтина Володимировича Гнатенка (08.05.1960, м. Браїлів Жмерин. р-ну.), поета. Навчався в Гайсинському медичному училищі. 1988 закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Працював в Державному музеї Тараса Шевченка, Українському театрі "КІН", нині на телебаченні. 1980 р. дебютував як поет на шпальтах Вінницьких газет. В 1989 р. на Дев'ятій (тоді ще всесоюзній) нараді молодих літераторів у Москві його без книжки було прийнято до Спілки письменників. Вірші Гнатенка друкувалися в журналах "Дніпро", "Київ", "Україна", "Однокласник", "Дружно вперед" (Словаччина), в альманасі "Вітрила" (К., 1984), "На хресті голодомору"(К., 1993), а в російському перекладі – у збірниках "Молодая гвардия" (М., 1990), "Истоки", вип. №22 (М., 1990) та інших виданнях. 1995 видав першу збірку "Видіння". На слава Гнатенка створенно ряд пісень. Виступає він також з мистецтвознавчими дослідженнями.

31 – 70 років від дня народження Володимира Григоровича Турця (31.05.1945, с. Курилівці Жмерин. р-ну – 08.06.2012, с. Козин Обухів. р-ну на Київщині), українського співака, народного артиста України, лауреата літературно-мистецької премії ім. Д. Луценка "Осіннє золото". В 1971 р. закінчив Київську консерваторію (клас В. Козерацького). Будучи студентом консерваторії отримує запрошення від Г. Верьовки працювати в Українському народному хорі. 37 років працював солістом уславленого Академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки. З 2000 - професор, викладач вокалу інституту музичного виховання Свінтокшиського університету ім. Яна Кохановського в м. Кельце, Республіка Польща. В репертуарі співака - класична музика, українські народні пісні, романси, твори О. Білаша, П. Майбороди, І. Шамо та інших, які стали улюбленими для багатьох слухачів не лише в Україні, а й за її межами. Про творчий шлях співака знято телефільм "Таємниця любові" та музичний телефільм "Барви України". Записано декілька компакт-дисків: "Пісня для тебе...", "Рідна земле моя" та інші. Володимир Турець проживав в м. Київі. Помер 8 червня 2012 року. Похований в с. Козині Обухівського району на Київщині.

Червень

7 – 145 років (1870) з часу заснування Жмеринського залізничного вузла. Пройшов перший потяг Одеса – Жмеринка – Київ.

Липень

7 - 115 років з дня народження Юрія Корнійовича Смолича (07.07.1900, Умань тепер Черкас. обл. - 28.08.1976, Київ), українського радянського письменника, який вчився у гімназії та почав літературно-мистецьку діяльність у Жмеринці. У Жмеринці він проживав з 1913 до 1922 року. Крім чоловічої гімназії, яку він закінчив в 1918 році, пройшов ще неабияку школу життя, насичену такими пам'ятними подіями, яки на завжди вкарбувались у його серці і пам'яті, стали згодом могутнім поштовхом до творчих злетів. У Жмеринці майбутній письменник працював санітаром у дружині по боротьбі з висипним тифом, лікпомом і діловодом в Українському Червоному Хресті, журналістом, начальником моргу, працівником агітпоїзда, актором. Цим рокам письменник присвятив твір "Я вибираю літературу", що має підзаголовок "Книга про себе". У багатьох творах, зокрема в романах: "Наші тайни", "Вісімнадцятилітні", "Світанок над морем", "Реве та стогне Дніпр широкий", – Юрій Корнійович чимало місця приділяє зображенню революційних подій, Першої світової війни і буремним звитягам громадянської війни, які відбувались у Жмеринці та навколишніх селах. Головне в його творах – прості люди, ті, хто поліг і хто вижив у боротьбі за владу Рад. Здається, немає такого куточка, вулиці та навіть окремих споруд нашого міста, щоб він не змалював їх на сторінках своїх книг. Жмеринка, ніби потужний магніт, постійно притягувала письменника до себе. Бо ж вона дала йому путівку в літературне життя, дала багато тем для написання монументальних творів на історико-революційні теми. Тут же, на міському кладовищі, поховані його батьки. Все своє життя Юрій Корнійович тримав тісний зв'язок з нашим містом, часто відвідував його, особливо в повоєнні роки. Кожна така поїздка давала письменнику багатющий матеріал для написання нових книг. Цікаво відзначити, що навіть у останній праці меморіального циклу "Мої сучасники", підпорядкованої після смерті автора його дружиною, він не раз згадує Жмеринку, колишніх своїх друзів. Жмеринчани завжди з шаною і вдячністю згадують свого уславленого земляка Юрія Корнійовича Смолича. В колишній гімназії, де він навчався, відкрито кімнату-музей письменника та меморіальну дошку.

Серпень

2 – 130 років з дня народження Лазара Созоновича Шпиная (02.08.1885, с. Головчинці, тепер с. Кармалюкове Жмерин. р-ну – 11.07.1964, там же), фольклориста, автора пісень, природженого кобзаря. Закінчив 4 класи церковно-приходської школи. Учасник Першої світової війни (нагороджений Георгіївським хрестом), революційних подій 1917-1920-х рр. на боці більшовиків, зокрема кіннотник в бригаді Г. Котовського. Після війни працював у сільраді, хаті-читальні, колгоспі. Брав участь у художній самодіяльності, а в 30-х роках почав складати віршовані тексти й писати мелодії до них. Це були пісні про Леніна, Сталіна, Котовського, Будьонного, колгоспне життя, на антирелігійну тематику. Його твори друкувалися на сторінках журналів "Український фольклор" та "Народна творчість". В квітні 1939 року брав участь у Всеукраїнській нараді кобзарів і народних поетів, де був прийнятий до Спілки письменників України, познайомився з Максимом Рильським. Найбільша добірка його творів була надрукована в збірнику "Поети колгоспного села" (К.,1940).

Під час Другої світової війни через сина Григорія мав зв'язок з партизанами. Післявоєнні роки співпрацював з Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнографії, побував на кількох наукових конференціях. Твори і записи зразків усної народної поезії Лазара Шпиная публікувалися в збірниках "Народні співці Радянської України" (1955), "Народ про Кармалюка" (1961), "Народ славить Леніна і партію"(1968), "Народні оповідання" (1983).

15 – 115 років від дня народження Яна Бжехви (15.08.1898, Жмеринка — 02.07. 1966, Варшава), польського поета, письменника, перекладача. Псевдонім "Бжехва" означає "жартівник", "базіка".

Справжнє ім'я Яна Бжехви — Ян Віктор Лесман, свого часу він змінив його для того, щоб уникнути плутанини, адже його двоюрідний брат Болеслав Лесман також був поетом, а також щоб ім'я більше походило на польське (народився Ян Бжехва у Жмеринці у польско-єврейській сім'ї).

За освітою Ян Бжехва юрист, а під час польсько-радянської війни він служив у 36 стрілецькому полку Академічного Легіону. Тоді ж він почав активно писати, у 1920 році він готував матеріали для кількох гумористичних журналів, хоча дебютував як письменник Бжехва ще у підлітковому віці, коли опублікував свої перші вірші в петроградському "Штандарті" і київському виданні "Українське колосся".

У 1926 році вийшла перша збірка віршів письменника "Вигадані образи", а перша збірка віршів для дітей вийшла десятьма роками пізніше - у 1937 - і називалася "Танцювала голка з ниткою". Одночасно Бжехва продовжував працювати юристом у Польскій Спільності Письменників і Композиторів, його спеціалізацією було авторське право, а під час Другої світової війни був юридичним радником видавництва "Читач".

Ян Бжехва писав вірші, пісні, а також казки, фантастичні повісті і байки. Найбільшу популярність письменнику принесли казки про пана Ляпку, серед яких "Академія пана Ляпки" (1946), "Мандри пана Ляпки" (1961) і "Тріумф пана Ляпки"(1965). Всі казки були екранізовані Кшиштофом Градовським:

1984 — "Академія пана Ляпки"

1986 — "Мандри пана Ляпки"

1989 — "Пан Ляпка в космосі"

2001 — "Тріумф пана Ляпки"

А ще письменник є автором одного з найскладніших для вимови віршів польською мовою. Перший рядок з віршика став популярною польською скоромовкою.

Жовтень

5 - 75 років від дня народження Володимира Омеляновича Забаштанського (05.10.1940, с. Браїлів, Жмерин. р-ну – 02.12.2001, Київ), українського поета, перекладача, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка.

Володимир Забаштанський народився 5 жовтня 1940 року – останньої мирної осені. Свої перші кроки майбутній поет зробив по замінованій землі, під суворий рокіт гарматного грому.

Доля не пощадила цю людину – на порозі повноліття 24 серпня 1958 року з Володею трапилась трагедія. В наслідок вибуху під час роботи в кар'єрі він втратив зір та руки. Про те, фізичні вади не зламали хлопця.

Після лікування в Жмеринський районній лікарні він провів 2 роки у Київському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології. Саме у цей час нелегкий для юнака, виявився його природний хист до пісні та віршування.

Юнак спромігся побачити навколишній світ і доторкнутися до нього свічечкою слова. Допомогли хлопцеві залишитися у Києві, закінчити із золотою медаллю середню школу робітничої молоді, а згодом з відзнакою філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.

З 1961 року все частіше в періодичній пресі з'являється поезії Забаштанського. А вже 1967 року у видавництві "Радянський письменник" виходить перша збірка поета "Наказ каменярів". Згодом з'являються ще 2 його збірки: "Віра в людину" (1971) та "Моя вузькоколійка" (1973). За книжку "Моя вузькоколійка" автор був удостоєний республіканської премії ім. Миколи Островського (1973-1974 рр.).

Після закінчення університету Володимир Забаштанський уже був авторитетним керівником літературної студії "Кобза", якою керував чверть століття.

Довгі роки не бачив білого світу поет, не міг доторкнутися пальцями до всього того, що було йому так миле та любе. Але він все одно жив і боровся й білий світ бачив краще за будь кого, відчуваючи його дотиком свого зболеного серця. Допомагала в цьому поету дружина Ольга Василівна.

Через всю творчість Володимира Забаштанського рефреном проходить думка: "Звеличуйте людину просту..." Проблема людини взагалі – чи не одна з провідних у доробку митця. Протягом чотирьох десятиліть поет був у постійному пошуку відповідей на глобальне питання людського буття про добро і зло, правду і кривду, вірність і зраду.

Багато рядків своєї творчості Володимир Забаштанський присвятив землякам – браїлівчанам, свідченням тому є збірка поезій "Браїлівські балади" (1990).

До 60-річчя поета 2000 року Жмеринське поліграфічне підприємство "Прес-Реал" випустило останню збірку "Свічечкою слова", що запалює в душі кожного читача теплий вогник мудрості, пристрасті і доброти, освітлює гранями свого таланту споконвічні людські цінності: вірність, порядність, щирість, любов і повагу до ближнього.

Твори Володимира Забаштанського, а це – понад двадцять поетичних збірок, користуються увагою читачів і сьогодні, після смерті автора. Сім престижних літературних премій увінчали ці твори, у тому числі й Державна премія України ім. Т.Г. Шевченка. Останньою була премія ім. Володимира Свідзинського, яку одержала вдова письменника. Орден "За мужність" ІІІ ст. вручений поетові у 1997 році, ніби символізує приналежність Забаштанського до когорти незалежних борців, які перемагають трагічну долю.

Вдячні земляки на батьківщині поета - в Браїлові, 2008 року відкрили музей Володимиру Забаштанському. На стіні будинку біля портрету земляка викарбовано його слова: "Я не гірший за інших на щастя. І за інших не кращий на жаль".

Побратими по перу започаткували в ці жовтневі дні літературне свято "Браїлівська осінь Володимира Забаштанського", на якому в стародавньому Браїлові звучать рядки поезії відомого земляка. На його 75-річчя з'їдуться люди, які його добре знали і знов будуть згадувати, яким був при житті Володимир Омелянович Забаштанський.

Український поет Олександр Діхтяренко присвятив поетові такі рядки:

Його немає – сад його росте

І квітне словом – щирим і натхненним.

Не згасить смерть ні творчість, ні любов,

Які "обійми" мала б розпростерті...

Він по дорозі тій таки пройшов,

Що повела поета у безсмертя.

15 – 155 років від дня народження Софії Віталіївни Тобілевич (15.10.1860, с. Новоселиця, тепер Жмерин. р-ну – 07.10.1953, Київ), української радянської актриси, письменниці, фольклористки.

Вона народилася 15 жовтня 1860 року в збіднілій польській родині Віталія та Анелії Дітковських, що мешкали с. Новоселиці (тепер Жмеринського району Вінницької області).

Через нестатки Софійка не мала можливості відвідувати школу, тому її вихователями і вчителями стали мама і домашня помічниця Явдоха. Вони прищепили дівчинці на все життя любов до праці, чуйність, душевну теплоту і тонке знання народної культури.

Після смерті батька Софії прийшлося піти в найми. Вона познайомилася з домашньою вчителькою Броніславою Сидорович, яка багато допомагала дівчині в самоосвіті. Згодом Софія опанувала шкільну програму, вивчала польську, російську, французьку та українську мови, багато читала, знайомилася з історією. Працюючи домашньою вчителькою, 1883 року вона переїхала до Києва.

У Києві Микола Лисенко знайомить Софію з Михайлом Старицьким. У той час вони працювали над створенням українського професійного театру. Дівчина мала чудовий природний голос, це вирішило її подальшу долю і життєвий шлях – працювала артисткою хору.

У жовтні 1883 року театральна трупа М. Лисенка і М. Старицького прибула на гастролі до Єлисаветграду, де Софія Дітковська зустрілася з Іваном Карповичем Тобілевичем, який приєднався до професійного театру під псевдонімом Карпенко-Карий.

Після гастролей трупа повернулася до Києва. Між Софією Дітковською та Іваном Тобілевичем виникло взаємне почуття. На жаль, він попав під гласний нагляд поліції, тому був змушений поїхати на поселення до Новочеркаська. Туди ж приїхала Софія і вони побралися.

Софія Віталіївна в Новочеркаську взяла на себе турботи по господарству, навчала грамоті маленьку Орисю. Іван Карпович заробляв на життя доходами від палітурної майстерні, а у вільний час писав п'єси.

Після зняття нагляду з чоловіка, вони разом переїжджають до Севастополя. У грудні 1888 року Софія разом з Іваном Тобілевичем прийшла як акторка до трупи Миколи Садовського за участю Марії Заньковецької. З того часу у них бурхливе, але не легке життя.

1898 року родина Тобілевичів переїжджають до Єлисаветграду, де в їх будинку збираються актори "Товариство малоросійських артистів". Обоє, Софія Віталіївна та Іван Карпович, грають ролі, він у вільний час пише нові п'єси, вона – оберігає його спокій, створює , хоч і готелі, домашній затишок.

Здоров'я Івана Тобілевича було підірвано і в серпні 1907 року його серце зупинилося. У Софії Віталіївни не стало дорого чоловіка, друга, побратима.

Деякий час після смерті Івана Карповича Софія Тобілевич живе з матір'ю на хуторі Надія. У 1908 році їде до Києва і працює акторкою в першому стаціонарному українському театрі Миколи Садовського до 1916 року.

Тут вона створила ряд яскравих сценічних образів, таких як Терпелиха ("Наталка Полтавка"), баба Бушля ("Чумаки"), Лимериха ("Лимерівна"), Риндичка ("По ревізії"), та ін.

Гнат Юра організовує молодіжний пересувний театр з центром у Черкасах. В ньому з осені 1920 по 1921 рік працювала Софія Віталіївна. Колектив показував свої вистави по селах.

Захворівши, С. Тобілевич повернулася до Києва. Двадцяті роки були дуже складними. Не маючи роботи, ні пенсії, ні гонорарів вона на запрошення своєї племінниці Марії Бродецької (за іншими даними – двоюрідної сестри Юлії Борецької) приїхала до селища Погребище, де перебувала з грудня 1923 по червень 1926 року. На кінець 1927 року вона повертається до Києва.

1928-1930 рр. Софія Віталіївна із Садовським та Саксаганським працює в різних периферійних театрах України.

12 травня 1935 року в приміщенні Київського оперного театру Софія Тобілевич в ролі Терпелихи (уривок з вистави "Наталка Полтавка") останній раз вийшла на сцену.

До кінця життя Софія Тобілевич займалася літературною, публіцистичною та фольклористичною діяльністю. В наслідок фольклорної експедиції 1883 році вона записала більше 300 пісень, багато зразків оповідних жанрів. В 1884 році з'явилися "Етнографічні матеріали з околиці Плискова Липовецького повіту зібрала З.Д. (тобто Зося Дітковська). Опрацював Ч. Нейман", надруковані у "Збірнику відомостей до вітчизняної антропології" Краківської академії наук.

У другій половині 20-х років ХХ століття і протягом всього життя Софія Віталіївна записала зразки народної творчості поблизу хутора Надія в с. Кардашевому, селищі Погребище на Поділлі, на Чернігівщині, Київщині, Полтавщині, Херсонщині. Підсумком цієї роботи став збірник "Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич", який вийшов у Києві 1982 року.

У літературних і театральних колах знають Софію Тобілевич як перекладачку. Разом з чоловіком вона переробила драму польського драматурга Я. Галасевича "Чортівська лава", допомагала переробляти драму польського драматурга Юзефа Коженовського "Верховинці", що побачила світ під назвою "Гуцули". Також вони разом здійснили драматичну переробку "Суженого конем не об'їдеш" (за твором "Наш друг Фріц" Еркмана - Шатріана).

Самостійно переклала з польської драми "В липневу ніч" В. Горчинського та "Зачаровано коло" Л. Риделя, а також комедію "Весілля Фігаро" П. Бомарше і драму "Ганнеле" Г. Гауптмана.

Після смерті Івана Тобілевича працювала над спогадами про український театр, окремі частині яких публікувалися в "Літературно-науковому віснику" 1912-1913 рр. 1945 року ці мемуари вийшли окремою книжкою під назвою "Життя Івана Тобілевича".

Статті Софії Тобілевич про М. Кропивницького, М. Старицького, П. Саксаганського, М. Заньковецьку, І. Тобілевича (Карпенко - Карого), М. Садовського, М. Садовську, що друкувалися в різний час у періодиці, було видано окремою збіркою "Корифеї українського театру. Портрети. Спогади" (1947). Але основною справою Софії Тобілевич стала її книга "Мої стежки і зустрічі", видана посмертно 1957 року, яка була підготовлена до друку її дочкою Марією Тобілевич - Кресан.

Софія Віталіївна Тобілевич (Дітковська) прожила довге, цікаве, хоч і не легке життя. Померла вона на 93-у році життя 7 жовтня 1953 року.

Її пам'ятають, читають її книги, мемуари, статті, фольклорні матеріали, заслужено ставлять на одну сходинку з корифеями українського професійного театру.

Листопад

13 – 75 років від дня народження Ігоря Васильовича Скрипника (13.11.1940, м. Жмеринка – 02.02.2005, Донецьк), українського математика, академіка АН України, академіка-секретаря відділення математики АН України.

Після закінчення середньої школи у 1959 році вступив на механіко-математичний факультет Львівського державного університету, який закінчив у 1962 році. У цьому ж році поступив в аспірантуру на кафедру диференціальних рівнянь. Дисертацію на тему "А - гармонічні форми на ріманових просторах" він захистив 1 червня 1965 року, ще до закінчення терміну навчання в аспірантурі. У львівському університеті Ігор Володимирович працював асистентом, старшим викладачем, доцентом протягом 1965-1967 років. В 1967 році він переїхав в Донецьк, де в той час працював його вчитель Я. Лопатинський. З 1967 року Ігор Володимирович працював в Інституті прикладної математики і механіки АН УРСР на посаді старшого наукового співробітника. З 1975 по 1977 рік він – заступник директора з наукової роботи, а з вересня 1977 – директор цього інституту.

У 1972 році захистив докторську дисертацію: "Нелінійні еліптичні рівняння вищого порядку".

У 1979 році його обрано членом-кореспондентом АН УРСР, 1985 – дійсним членом Академії наук НАН України. В своїх працях він розвинув топологічні методи досліджень нелінійних еліптичних граничних задач для рівнянь вищих порядків; створив методи побудови асимптотичного розкладу розв'язків нелінійних еліптичних і параболічних задач Діріхле у дрібно перфорованих областях; отримав значні результати в теорії виродження еліптико-пораболічних систем. В 1993 році обраний академіком - секретарем Відділення математики НАН України.

Плідну наукову роботу він поєднував з активною педагогічною діяльністю у Донецькому національному університеті, в Національному технічному університеті "КПІ", де очолював кафедри диференціальних рівнянь і математичної фізики. Йому був не байдужий і ріст наукових кадрів у Львівському університеті.

Очолюючи до останнього часу свого життя відділи нелінійного аналізу в Інституті прикладної математики і механіки НАН України, в Інституті математики НАН України і кафедру диференціальних рівнянь математичного факультету Донецького національного університету, І.В. Скрипник доклав багато зусиль до формування Донецької математичної школи з теорії нелінійних диференціальних рівнянь з частинними похідними. Серед його учнів 3 доктори і 20 кандидатів наук. Сьогодні ця школа є провідною в Україні і має значні наукові досягнення, відомі у всьому світі.

Він був організатором і науковим керівником багатьох міжнародних конференцій, зокрема, проведених у Львівському університеті.

Плідну науково-педагогічну діяльність І.В.Скрипник поєднував з науково-організаційною і громадською діяльністю, будучи головою Експертної ради ВАК України та членом Комітету з Державних премій України.

І.В. Скрипник був відповідальним редактором збірника "Нелинейные граничные задачи" та "Українського математичного бюлетеня", членом редакційних колегій багатьох вітчизняних та зарубіжних журналів, до 2001 року головою Українського математичного товариства.

Всього І.В. Скрипник опублікував близько 170 наукових праць, серед яких 5 монографій (1 опублікована англійською мовою в Німеччині, 3 перевидані англійською мовою Американським математичним товариством, АМS).

Наукові досягнення І.В. Скрипника одержали високу державну і громадську оцінку. Його нагороджено орденами "Дружби народів" (1986 р.) і Ярослава Мудрого V ступеня (2003 р.), удостоєно Державної премії України в галузі науки і техніки (1989 р.), премії ім. М. Остроградського (1972 р.), М.М. Крилова (1992 р.) і М.М. Боголюбова (2000 р.), присвоєно звання "Заслужений діяч науки і техніки України" (1998 р.).

В 2003 році на пропозицію Ради механіко-математичного факультету, Вчена рада Львівського національного університету імені івана Франка надала І.В. Скрипнику звання почесного доктора "honoris causa". До цього львівський університет надавав це звання трьом математикам: В. Жмурку – професору Львівської Політехнічної школи (пізніше професор Львівського університету) (1878 р.), В. Серпінському – професору Вроцлавського університету (1929 р.), А. Летоу – професору Коллеж де Франс, Сорбони (Париж) (1938 р.).

Помер І.В. Скрипник 2 лютого 2005 року.

23 – 105 років від дня народження Андрія Михайловича Грабчака (23.11.1910, с. Вознівці, тепер Жмерин. р-ну – 1973, Черкаси), Героя Радянського Союзу.

Закінчив сільську початкову школу, працював ковалем, з 1929 року - забійником шахти у Донбасі. Учасник війни з Фінляндією.

Почав Велику Вітчизняну війну на посаді командира прикордонної застави 9-го Чернівецького прикордонного загону. З початком війни Андрій Михайлович був командиром батальйону. В серпні 1941 року в районі м. Умань потрапив у оточення і попав в полон. Через кілька днів втік. З грудня 1941 року – командир прикордонної стрілецької дивізії, яка брала участь в боях за Сталінград. За розпорядженням Українського штабу партизанського руху 1червня 1942 року його визвали в Москву для підготовки і висадки в тил ворога. В січні 1943 року група Грабчака А.М. вийшла в білоруські ліси, потім - в Олевський район Житомирської області для організації і проведення диверсійних операцій.

Воювали на Поділлі, в Поліссі, на Київщині і Ровенщині. За вміле керівництво бойовими операціями партизанів, за особисту мужність і хоробрість Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 травня 1945 року Грабчаку Андрію Михайловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він нагороджений орденом Леніна, орденом Б. Хмельницького 2-го ступеня та багатьма медалями.

У 1945- 1946 роках працював в органах Міністерства внутрішніх справ УРСР, з 1947 року на господарській роботі.

У 1973 році помер, похований у Черкасах, де йому за кошти земляків і Жмеринського райвиконкому встановлено пам'ятник. На батьківщині, с. Вознівці, встановлено 1991 року обеліск герою, з ініціативи друзів Миколи Підкоритного та Василя Лихого.

Грудень

19 – 90 років від дня народження Миколи Семеновича Черниченка (19.12.1925, м. Жмеринка – квітень, 1944), поета.

Народився в сім'ї залізничного майстра. Батько поета Семен Черніченко був родом із Старого Самбора на Дрогобиччині. Прийшов він Поділля як вояк Української Галицької Армії, брав участь у боях на Придніпров'ї. Відомо, що немало січовиків, які одужали після епідемії тифу, залишилися жити у тих місцевостях, де лікувалися.

Малий Микола почав складати вірші ще у молодших класах. У Гайвороні, куди батьки переїхали в 1934 році, він продовжив навчання у місцевій школі. Першою підтримала юній талант вчителька української мови і літератури Горпина Максимівна Коробко. Завдячуючи їй, декілька віршів Миколи прозвучали по республіканському радіо, згодом появилися публікації в місцевій пресі. До речі, нещодавно працівники Гайворонської районної газети знайшли в архіві надрукований вірш Миколи Черниченка від 26 червня 1941 року. Тоді поет – початківець був учнем міської залізничної школи №5. Про мене небагато часу, і він налагодить контакти з підпільниками, писатиме віршовані листівки, що і стане причиною його арешту. Найціннішим набутком для нас є невеликий рукопис із тих років, які вдалося зберегти Галині Спиридонівні Берізки, яку у листопаді 1943 року разом з Миколою Черниченком та їхніми друзями заарештували гестапівці. У продовж трьох тижнів молодих патріотів катували у місцевій тюрмі. Від розстрілу їх врятував Тит Бордуляк – син відомого письменника Тимофія Бордуляка. У квітні 1944 року при відступі фашисти погнали в'язнів на захід до Дністра. Там на мосту біля міста Бендери при спробі втекти Миколу Черниченка поранили. Лише через рік батьки одержали сумну звістку про те, що їхній син похований у селі Паркани неподалік від Бендер.

Особливо вдячного слова заслуговує Галина Берізка, яка не тільки врятувала і зберегла твори свого юного колеги, а й увесь час намагалася знайти можливість для їх опублікування. Про цікаві деталі довідуємося із її листа до Максима Рильського від 22 травня 1945 року. Зараз важко встановити, що перешкодило Максимові Рильському опублікувати твори Миколи Черниченка тоді, ще у повоєнні роки.

Про мистецький рівень творів Миколи Черниченка найкраще свідчать його поезії. Будучи від природи талановитим, він володів секретами поетичної творчості, тут найперше відчувається добра школа Івана Франка, Володимира Сосюри, Максима Рильського.

Микола Черниченко не дожив до свого дев'ятнадцятиріччя, жорстока доля обірвала золоту нитку його життя якраз в той час, коли він збирався заспівати на повний голос свою неповторну пісню. Та все одно ми вдячні йому за ті твори, які він написав і які нині мають змогу прочитати українці ХХІ століття.

Черниченка, який народ. у м. Жмеринка в ЗНВК №1] / Микола Біньківський // Колорит.- 2006.- 1 січ. – С. 3.

Підготувала: провідний бібліограф-краєзнавець Л. Тупчій

Кiлькiсть переглядiв: 1241

Коментарi

  • Guestemoto

    2018-03-02 11:32:12

    guest test post [url=http://temresults2018.com/]bbcode[/url] html http://temresults2018.com/ simple...

  • RosarioBek

    2018-01-05 20:10:32

    заказать продвижение сайта по кликам логин в скайпе SEO PRO1...

  • AncicBof

    2017-09-25 15:07:14

    Ну в принципе все по делу[url=http://agrolinepro.ru/upakovka-sigaret].[/url]...

  • Donaldcor

    2017-09-24 11:17:20

    [url=http://bit.ly/2tUE6Es]Получить деньги[/url] [url=http://bit.ly/2tUE6Es][img]http://s41.radikal.ru/i093/1709/70/fbb1a2aa5ab2.gif[/img][/url]...

  • Traceeu

    2017-09-20 22:05:00

    [url=http://kshop2.biz/t5n6LT]Скидки до 70% на весь каталог[/url] [url=http://kshop2.biz/t5n6LT][img]http://s019.radikal.ru/i604/1709/b3/9076b01b4015.png[/img][/url] [url=http://kshop2.biz/t5n6LT]Скидки до 70% на весь каталог[/url]...

  • engladBof

    2017-09-03 11:38:11

    Наконец-то, чтото полезное[url=http://it.usaeducation.ru/];)[/url]...

  • CatsnamesCeve

    2017-02-15 20:44:01

    Купил кота не знал как его назвать. Нашёл здесь hocus pocus cat name http://allcatsnames.com/hocus-pocus-cat-name полный список имен для котов....

  • BernardPoult

    2017-01-19 09:33:14

    Я уже посмотрел этот фильм на нормальном сайте, просто супер, не зря его так долго ждал! Кто ещё не видел, смотрим здесь, ребята - HD17.RU...